Ой у горах вітер грає, полонина спить,
Анастасія в серці Васю тихо бережить.
Познайомились колись у контактах навесні,
А тепер його чекає, дивлячись у сни.
Він далеко, там де служба, де ранковий стрій,
Та до неї лине думка через край гірський.
Пише: “Жди мене, кохана, скоро я прийду”,
А вона запалює для нього зірку молоду.
Приспів:
Ой, трембіто, грай голосно понад полонини,
Бо кохання не злякають ні дороги, ні години.
Анастасія і Вася — доля їх звела,
Навіть відстань між серцями розлучить не змогла.
Куплет 2:
Коло ватри теплий вечір, зорі угорі,
Вона мріє, як зустрінуться знову на зорі.
А як вернеться із служби — загуде село,
Бо кохання їхнє щире, мов карпатське джерело.
Приспів:
Ой, трембіто, грай голосно понад полонини,
Бо кохання не злякають ні дороги, ні години.
Анастасія і Вася — доля їх звела,
Навіть відстань між серцями розлучить не змогла.
Фінал:
Ой у горах пісня лине, чути звідусіль —
Там, де разом Анастасія й Вася, там любов і щирість, й біль.