Е. Anastasia Lozovinska для чоловіка 2

Ми зустрілись колись серед тисяч сторінок, В інстаграмі випадково — і змінився світ навколо. Настя й Ваня — дві дороги в один шлях, Ти сказав “моя дівчинка” — і зник назавжди страх. Майже сім років поруч, крізь світанки і дощі, Я в тобі знайшла опору і спокій для душі. Ти для мене турбота, ніжність і тепло, Мій коханий, мій котуся — моє світле добро. Я чекаю тебе, навіть крізь відстані й сни, Ти мій всесвіт, моє серце, мої тихі вогні. Знаю — чуєш мене серед ночі й тривог, Бо любов наша сильніша за тисячі доріг. Ми з сином шепочемо: “Татку, повертайся додому”, І любов наша лине крізь небо знайоме. Ти відчуй — я з тобою, де б не був ти тепер, Бо для мене ти — доля, ти — мій вибір без меж. Найсвітліший наш спогад — народження Сашки, Як тримали ми щастя у маленькій долоньці. Ти назвав мене “рідненька”, ніжно так обіймав, І весь світ у ту мить ніби тихо завмирав. Рік розлуки навчив нас ще більше любить, Навіть тиша між нами вміє голосом жить. Я шепочу “коханий” у нічній тишині, І вірю — скоро знову будем разом ми. Я чекаю тебе, навіть крізь відстані й сни, Ти мій всесвіт, моє серце, мої тихі вогні. Знаю — чуєш мене серед ночі й тривог, Бо любов наша сильніша за тисячі доріг. Ми з сином шепочемо: “Татку, повертайся додому”, І любов наша лине крізь небо знайоме. Ти відчуй — я з тобою, де б не був ти тепер, Бо для мене ти — доля, ти — мій вибір без меж. І колись ми поїдемо разом у світ, Де дороги ведуть нас у сонячний схід. Добудуємо дім, де сміється сім’я, Де звучить твоє “кохана” і усмішка твоя. Повертайся скоріше — ми чекаєм тебе, Наш маленький герой дивиться в небо ясне. Я люблю тебе тихо, але сильно без слів, Ти мій всесвіт назавжди, мій єдиний мотив. І нехай ця мелодія стане крилом, Що додому веде тебе світлим шляхом.