Е. Виталина без приводу 2

Колись у селі, на простій дискотеці, Під зорями літніми — музика й сміх, Ти глянув на мене — і в тій круговерті Мій світ починався з очей твоїх. Ти став для мене Павлік і Папік, А я для тебе — Мамуль назавжди, І стільки років уже ми поряд, І стільки доріг пройшли. Просто так, без причини й свята, Я хочу сказати тобі знов і знов: Тридцять сім років — це ціле життя, Наповнене щастям і словом «любов». Якби повернути час назад, Я б знову з тобою усе прожила, Нічого в долі не поміняла — Бо кохаю тебе, як тоді, сповна. Ти добрий, спокійний, ніжний і світлий, Жартуєш у колі друзів завжди, З тобою і будні стають привітні, І теплішими навіть дощі. Відпочинки з друзями, сміх до світанку, Та найкраще — розмови удвох, Коли ти мовчки тримаєш за руку — І я відчуваю любов. Просто так, без причини й свята, Я хочу сказати тобі знов і знов: Тридцять сім років — це ціле життя, Наповнене щастям і словом «любов». Якби повернути час назад, Я б знову з тобою усе прожила, Нічого в долі не поміняла — Бо кохаю тебе, як тоді, сповна. Ти друг і опора, ти мій чоловік, З тобою не страшно ні бурі, ні грози, За наших двох дітей дякую щиро — Вони наша радість і наші дороги. І в кожній зморшці — спогад і ніжність, І в кожному дні — частинка тепла, Ми разом зросли, ми разом навіки, І це — найцінніше, що я знайшла. Просто так, без причини й свята, Я тихо скажу, обіймаючи знов: Тридцять сім років — це наша весна, Що не зів’яла під тягарем років. І якщо б життя починалось спочатку, Я б знову прийшла до тієї весни, На ту дискотеку в селі під зірками — Де вперше зустрілися ми.