N.Іра Костенко.

Колись у світі слів і повідомлень Нас доля тихо звела навмання. І серед тисяч різних історій Я впізнала: ти — саме моя. Ти вмів почути, вмів бути поруч, З гумором світ робив світлішим щодня. Мій зайчик — так ніжно, по-справжньому, Так тебе кличе і серце, й сім’я. З Днем народження, мій коханий, П’ятдесят — це лише новий злет. Ти — наша опора, наш спокій і радість, Наш домашній, теплий всесвіт. Ми дякуємо Богу за тебе, За любов, за турботу, за світло в очах. Ми тебе так безмежно любимо, Ти — наш тато, чоловік і наш захист завжди. Ти прийняв мою доньку серцем, Коли їй було п’ятнадцять — непростий той час. Ти знайшов до неї ключик, І став для неї справжнім, рідним для нас. А потім з’явилось маленьке диво — Наша донечка, наш промінчик тепла. Тепер у тебе дві доньки й онук, І всі вони кажуть: «Ми тебе любимо, тату!» щодня. З Днем народження, наш зайчику рідний, Ти для нас — і майстер, і герой. Все полагодиш, все збудуєш, І зігрієш простим словом, любов’ю живою. Ми дякуємо Богу за тебе, За родину, що тримається на твоїх руках. Ти — наше щастя, наша гордість, Наша радість у буднях і мріях. Ми любимо ліс, тишу і небо, Гриби збирати, сміятись разом. У простих моментах — наше щастя, Коли поруч ти, і серце вдома. І мрія живе — про дім великий, Щоб діти й онуки з’їжджались туди. Де завжди тепло, де завжди чекають, Де ти — господар любові й сім’ї. Валерію, наш коханий чоловік і тато, Дякуємо за кожен прожитий день. Ми тебе любимо — сильно, щиро, безмежно, І хай попереду буде ще стільки щасливих сторін. З Днем народження! Ти — наш вибір, наша доля і наша любов