Е. anita_240505 коханій людині

Анна і Сергій — ніби доля звела, Через рідних дорога до серця прийшла. Ми знайомі давно, але час все беріг, Щоб нарешті сказати — ти мій оберіг. Ти назвав мене «Жопка» — і я засміялась, Я тебе — «Котик» тихо, і ніжність з’являлась. У твоєму погляді правда жива, І для мене це більше, ніж просто слова. Я дякую Богу за тебе щодня, За твої теплі руки, за погляд «моя». Я люблю тебе так, що боюся втратити, Наче світ без повітря — не можу дихати. Ми крізь відстані й біль навчилися йти, І тепер моє щастя — це просто ти. П’ятсот кілометрів — дорога до мрій, Ти дивився мовчки — і час наш завмер. Ми не могли надивитись одне на одного, Наче світ подарував нам шанс особливого. Ти зі мною пройшов розлучення тінь, Я з тобою — всі бурі, де гасне промінь. Ти військовий — сильний, але такий живий, Я для тебе підтримка, а ти — мій спокійний прилив. Я дякую Богу за тебе щодня, За твої теплі руки, за погляд «моя». Я люблю тебе так, що боюся втратити, Наче світ без повітря — не можу дихати. Ми крізь відстані й біль навчилися йти, І тепер моє щастя — це просто ти. Нехай Карпати почують наш сміх і слова, Де тумани і гори — там наша весна. Ми поїдемо разом, тримаючись за руки, І напишемо нові, ще щасливіші звуки. Я дякую Богу, що ти поруч зі мною, Що назвав мене своєю, що став моєю долею. Я люблю тебе ніжно — без страху і масок, Ти — мій спокій, мій дім, мій найкращий шанс.