K2.Катя П

У сільськім клубі — світло ледь тремтіло, І музика пливла, мов тепле крило. Ти підійшов — спокійний, справжній, свій, І світ завмер… бо почалось “ми”. Ти — Віталій для всіх, а для мене — Стас, Мій тихий всесвіт, мій надійний час. Ти зятя до сестри привіз у той рік, А сам у моє серце зайшов навік. Двадцять років разом — як один подих, Як один дім, де завжди тепло. Я дякую тобі за кожну ніч, Коли ти біль мій брав на своє плече. Двадцять років разом — і я знаю знов: Справжня любов — це тиша і спокій. Ти не кричиш про неї — ти нею живеш, Мій чоловік, мій Стас, моя ніжність і мій захист. Біля Білухи — машина і ранок, Сонце сходило повільно, мов спогад. Ми грілись мовчанням, тримаючись рук, І в тій тиші — увесь наш шлях і круг. Оля прийшла — і світ розквітнув, Іван усміхнувся — дім став глибшим. Ми стали батьками не тільки по слову, А серцем, турботою, вірою й домом. Двадцять років разом — крізь радощі й сльози, Через будні прості й великі дороги. Ти обіймав мене так, як уміє лише Той, хто любить без зайвих речей. Двадцять років разом — і я дякую знов, За тепло, що сильніше за втому й страх. Ти — моя опора, мій спокій нічний, Моя тиша, мій дім, мій чоловік. Ми вистояли там, де ламались мости, Де війна забирала спокій і сни. Та ти був поруч — без гучних слів, І цього вистачало, щоб жити й іти. Мрія одна — щоб настав мирний час, І дорога знову з’єднала нас. Крим ще побачить наші сліди, Бо любов не здається — вона завжди йде. Двадцять років — і я не боюсь Ні часу, ні змін, ні доріг. Бо поруч зі мною чоловік, Який любить не голосно — а назавжди. Дякую тобі за кожен мій день, За турботу, тепло і спокій. Я кохаю тебе… тихо, глибоко, Мій Стас. Мій чоловік. Моє життя.