N.Прокоп

Сьогодні тобі тридцять, коханий Михайле, І світ ніби трохи яскравіше сіяє. Колись у «Контактах» — проста одна пісня, «Сподобалась мені»… і все стало істинним. З того повідомлення виросла доля, Де поруч і радість, і труднощі, і воля. Де ти — моя сила, мій спокій, мій дім, Мій вибір назавжди, мій чоловік один. Ти добрий і чесний, з відкритим серцем, Ти любиш сім’ю не словами — а вчинком щоденним. Без гучних захоплень, без зайвих слів, Ти просто працюєш, будуєш наш світ. Ремонт за ремонтом, день за днем, Ти все робиш для нас, не питаючи «чем». І я точно знаю — за спиною в тебе Мужність і сила справжнього неба. Пам’ятаю море після нашого весілля, Той спокій, той сміх і просте щастя без зусилля. А потім — найголовніше, що є на землі — Народження наших діток, плоди любові. Ти — найкращий тато, і це не слова, Наші діти щасливі, бо з ними ти завжди. Попри всі проблеми, тривоги, роки — Ти поруч, підтримка, опора сім’ї. Ми знайомі вже десять, сім років — сім’я, І я вдячна долі за тебе щодня. За турботу, за ніжність, за віру в нас двох, За любов, що тримає сильніше, ніж страх. Я бажаю тобі залишатись таким — Найкращим чоловіком, татом, моїм. І пам’ятай, коханий, де б не був шлях — Ми разом назавжди. Разом. І до кінця.