Л.Derzkaya демо На день закоханих

Мирослава й Володимир — історія між нами, У чужій країні доля нас звела стежками. Мені було шістнадцять, тобі лиш вісімнадцять, Ми гуляли просто друзями — і не могли зізнатись. Та на вечірці шум стих, коли ти поруч став, Ми втекли від цілого світу — на лавці тихий сплав. І між сміхом та розмовами серце раптом ожило, Наче вперше зрозуміло — що це справжнє тепло. Твої голубі очі — мій спокій і мій дім, Я бачила старання — і закохалась в них. Котику мій, я твоя Киця назавжди, Навіть коли навколо холодні вітри. Я так сильно кохаю — крізь сум і слова, Хочу разом пройти всі наші дива. Зайчику мій, пам’ятаєш той день, Коли «Шо да?» пролунало крізь хвилю вагань? Я сказала «так» — і серце моє Вибрало тебе серед тисяч людей. Ластівочкою кликав — і світ ставав м’якшим, Ти був для мене ніжним, сильним і найкращим. Тепер я ношу під серцем маленьке життя, На дев’ятнадцятому тижні — наша спільна мрія. І навіть коли здається — що почуття мовчать, Я вірю: любов не зникне, вона вміє чекать. Бо сім’я — це не тільки легкі дороги, А й коли тримаємось разом попри тривоги. Я хочу бути поруч, коли темніє шлях, І будувати світло в наших двох серцях. Котику мій, я твоя Киця назавжди, Навіть коли навколо холодні вітри. Я так сильно кохаю — крізь сум і слова, Хочу разом пройти всі наші дива. Зайчику мій, хай цей хаос мине, І любов наша знову крильми проросте. Я тримаю твою долоню свою — І в майбутнє сімейне разом іду. Побудуємо дім, де сміх наших дітей, Де затишок і спокій серед теплих ночей. Де маленький наш син зробить перший свій крок, А любов стане міцнішою з кожним із років. Котику мій, я твоя Киця назавжди, Я — твоя Ластівочка серед висоти. Хай повернуться почуття, мов весна, Бо сім’я — це ти і я. І нехай через час ми згадаєм цей шлях, Як змогли зберегти любов у серцях. Я кохаю тебе — і крізь всі життя Хочу поруч лишатися — твоя.