Е. Анастасія Михалівна на день закоханих

У телеграмі тихе «привіт» — і світ змінився раптом, Ти покликав гуляти — і серце стало теплим фактом. Твоя усмішка світить, мов ранкове сонце вікном, Я дивлюсь у твої очі — і гублюсь у них щодня знов. Максиме, мій коханий, ти став моєю весною, І навіть серед тиші я відчуваю — ти зі мною. Я так хочу з тобою пройти усе життя, Тримати твою руку крізь бурі й почуття. Нехай ведуть нас мрії у світлі майбуття, Бо я тебе кохаю — це більше, ніж слова. І навіть після сварок ми вибрали «разом», Бо серце знає правду — ти став моїм домом. Ми пережили бурю — найважчу нашу мить, Та змогли крізь образи любов свою зберігти. Я вірю в твої крила, йди сміливо до мрій, Я буду поруч завжди, серед ночей і надій. Я мрію стати твоєю дружиною назавжди, Народити діток — і разом їх в світ вести. Хлопчик буде схожий на тебе — сильний і ясний, А донечка — мов ніжність, наш промінь прекрасний. Ми будемо старіти, тримаючись за руки, І зустрічати разом весілля дітей і онуків. Я так хочу з тобою пройти усе життя, Тримати твою руку крізь бурі й почуття. Нехай ведуть нас мрії у світлі майбуття, Бо я тебе кохаю — це більше, ніж слова. І навіть після сварок ми вибрали «разом», Бо серце знає правду — ти став моїм домом. Настя і Максим — це історія любові, Де ніжність звучить тихо у кожному слові. І поки наші серця б’ються в одному ритмі, Я буду поруч завжди — у щасті і в житті.