Хрінівка

Там небо починалося з трави, Яку ми з батьком вдосвіта косили. Я — босий хлопчик... Повні рукави Тієї радості і ранньої ще сили. Тоді село всміхалося живим, Вмивало лиця в золотій купелі. А зараз — лише пустка, гар і дим, Й сичі кричать на спаленій оселі. Приспів: Хрінівка моя — попіл на вітрах, Де дитинство босе вибігло за хату. Тепер лише в думках,тепер лише у снах Я кошу ту росу разом із татом. Немає вулиць, вирви замість назв, І цвинтар розбомбили люті суки… Лиш серце ще згадає і не раз Ті рідні, теплі і шорсткі мозольні руки. Навіть хрести на цвинтарі знесли, Розбили пам’ять, вивернули душі. Там, де колись ми квітами цвіли, Тепер лише каміння й чорні груші. Немає хат. І обстріл не стиха, Де стіни рідні обвалом злягли. Війна холодна, підла і лиха Стерла усе, чим ми колись жили. Село живе тепер лише у серці, Де батько косить молоду траву… А в паспорті — тавром на самім серці— Я Хрінівку крізь життя несу.