N.dombrova2.

Андрію мій… Ти написав першим — і з того моменту Мій світ став спокійнішим. П’яте серпня — дата, Коли я зрозуміла: ось він, мій чоловік. Ти кличеш мене «сонце» — і я світлюсь навіть у темні дні. Я для тебе — «коханий», і в цьому слові цілий дім, де тепло, довіра і тиша без страху. Ти добрий, веселий, щирий до кісток, Твоя вірність — не слова, а вчинки. Я знаю: ти будеш найкращим татом, Бо в тобі так багато любові й сили. Ти стоїш за нас. За мій сон, за наше завтра. І я безмежно пишаюся тим, Що маю такого чоловіка. Коли я була слабкою — ти тримав мене турботою. Дзвонив, питав, хвилювався, Ніби я — найцінніше у світі. Твоя увага лікує краще за будь-які ліки. Я пам’ятаю Варяж. Дорогу до тебе. Як у твої вихідні Світ зупинявся, Бо були лише обійми, Поцілунки І ми з тобою. З тобою легко сміятися, Легко мовчати, Легко жити. Ти — моя опора, Моя підтримка, Мій сенс. Я дуже хвилююся за тебе, Коли ти не поруч. Кожен день думаю про твоє життя, І мрію лише про одне — Щоб ти був біля мене. Вдома. Назавжди. Я вірю: війна закінчиться перемогою. І ми будемо разом — Цілою сім’єю, У мирі, в теплі, в любові. Дякую тобі, коханий, За те, що ти в мене є. За те, що бережеш нас І наш спокій. Я кохаю тебе дуже сильно, Сумую, чекаю І всім серцем хочу Бути з тобою поруч