N.Smuk2.

Ми почались не з зустрічей — з повідомлень, Інстаграм звів наші серця в один рік. Дві тисячі дев’ятнадцятий став точкою відліку, Де ти — мій спокій, мій вибір, мій світ. Ти писав так уважно, так по-справжньому, Наче знав мене з тисячі життів. І між рядків, між простими словами Народилось кохання — без меж і умов. Ти не просто кохаєш — ти бережеш, Мене і донечку Владу — як найдорожче. У кожному дзвінку, у кожній хвилині Твоя присутність — тепла і жива. Навіть далеко — ти завжди поруч, Я відчуваю тебе серцем щодня. Ти — моя опора, мій захист, мій спокій, Моя тиша серед війни і тривог. Мій коханий, мій воїн, мій чоловік, Моя сила, мій дім, мій оберіг. Твої обійми, поцілунки й слова «Киця моя» — і тане вся пітьма. Я кохаю тебе більше всього на світі, Більше страху, розлук і доріг. З Днем закоханих, мій найрідніший, Ти — моє серце, ти — мій сенс, ти — мій світ. Я пам’ятаю вокзал у Тернополі, Шум поїздів і тремтіння рук. Твоя пропозиція — серед натовпу, Але для нас зник увесь світ навкруг. Ти подивився так щиро і сильно, Що я без страху сказала «так». У ту мить я зрозуміла навіки — З тобою пройду будь-який шлях. Дякую, що ти є в моєму житті, За любов, за турботу, за кожен день. Я чекаю, я вірю, я поруч завжди, Мій коханий, мій воїн, мій чоловік. Я кохаю тебе більше всього на світі — І це не змінить ні час, ні війна. Бо моє серце давно і назавжди Належить тобі.