Е. Світлана Петракова на річницю 2

На балконі почалась наша казка жива, Ти кидав мені записки — і тремтіли слова. Я читала їх тихо під зоряним небом, І вже знала душею — ти станеш для мене всесвітом. Світлана і Гриць — дві долі в одному теплі, Твій ніжний погляд лишився зі мною завжди. Я дякую тобі, мій кицюня рідний, За кожен день щасливий і погляд твій світлий. Маленький ангелочок — так ніжно ти звеш, І поруч із тобою серце моє оживеш. Нехай наше кохання ніколи не згасає, Бо з тобою, коханий, душа розквітає. Вже чотири роки як ми назавжди удвох, І любов наша тихо веде крізь роки й епох. Я ціную турботу, підтримку і світло твоє, За дітей наших дякую — це щастя моє. Три сини — наша гордість, наш сміх і наш дім, Ти для них справжній герой і приклад у всім. Я дякую тобі, мій кицюня рідний, За захист і силу, за спокій надійний. Навіть коли ти трішки буваєш вредний, Я не вмію сердитись — ти мій найрідніший. Нехай наше кохання ніколи не згасає, Бо з тобою, коханий, душа розквітає. Кожен день із тобою — мов сонце в руках, Ти мій дім і мій спокій у всіх берегах. І нехай нас життя тільки ближче єднає, Бо любов наша сильна — вона не згасає. Я дякую тобі, мій кицюня рідний, Мій герой і опора, мій світ незамінний. Маленький ангелочок — я чую знов, І серце наповнює ніжна любов. Нехай наше кохання ніколи не згасає, Бо з тобою, коханий, душа розквітає.