Л.AnnaK2406 День закоханих)

Анютка — так тихо ти мене називаєш, І серце від цього спокійно палає. Майже два роки — мов ніжний політ, Де поруч із нами народжується світ. Твоя мудрість — мов світло вночі, Твоя чесність — мов крила мені, Я знаю: з тобою надійно і просто, Навіть коли між нами відстань і мороз. Я чекаю тебе крізь дороги війни, Моє кохання — сильніше пітьми. Сергію, ти знаєш — я поруч душею, І навіть мовчання звучить між нами надією. Ти мені потрібен — як небо весні, Я завжди підтримаю, де б ти не був у житті, Бо наше кохання — як тихий маяк, Що веде нас додому крізь час і страх. Пам’ятаєш кіно — перше наше побачення? Ти заснув, і я тихо сміялась від щастя. Військовий втомлений, з передової прийшов, Та навіть у сні ти до серця мого увійшов. Ми мріяли разом про дім і тепло, Ти ще не знав — я вже будую його, І кожна цеглина — мов віра моя, Що доля з’єднала назавжди нас два. Я чекаю тебе крізь дороги війни, Моє кохання — сильніше пітьми. Сергію, ти знаєш — я поруч душею, І навіть мовчання звучить між нами надією. Ти мені потрібен — як небо весні, Я завжди підтримаю, де б ти не був у житті, Бо наше кохання — як тихий маяк, Що веде нас додому крізь час і страх. Я сумую ночами — та віра жива, Бо любов наша сильна, мов криця нова. І коли ти повернешся знову в мій дім, Ми напишемо щастя удвох на двох серцях своїм. Я кохаю тебе — це мій світ і мій шлях, Ти мій спокій і сила в очах. Анютка чекає — і знає одне: Наше кохання усе переживе.