K1.Тетяна Діденко

Ми з одного двору, знайомі з дитинства, Шевченка дев’ять — знайома адреса. Ти з шостого під’їзду, я з третього — поруч, Ще зі школи ти був у моєму житті. Був випускний — ти поряд, але просто друг, Ти писав повідомлення, кликав на зустріч. Я не хотіла тоді, не спішила серцем, Та доля чекала свого моменту. Моя киця, мій чоловік, моя опора, Вже вісімнадцять років ми разом ідем. Ти все робиш для нас — без пафосу, слова, І я дякую Богу за кожен наш день. Я люблю і ціную, навіть коли впертий, Навіть коли мовчиш — я тебе відчую. Моя киця, мій вибір, моя половина, Я тебе кохаю — і цим я живу. Одеса, зима, день студента і Тетяни, Ти приїхав по мене — і серце здригнулось. Я подивилась інакше, без сумнівів зайвих, І за два тижні ми стали “разом”. Два роки кохання — і весілля весною, П’ятнадцяте травня — наш день назавжди. Листопад подарував нам сина Владюшу, А грудень — Арішу, красуню нашу. Моя киця, мій чоловік, моя сила, Шістнадцять років у шлюбі — пліч-о-пліч. Ти терплячий, турботливий, справжній, Ти мій спокій у непростий час. Ми їдемо разом — у море, за щастям, За шаурмою, за сміхом простим. З тобою будь-де мені добре і тепло, Бо ти — мій дім, мій світ, мій єдиний. Ми будуємо дачу — наш куточок на землі, Де ростуть мрії й любов має коріння. Дякую тобі за дім, за дітей, за терпіння, За те, що щодня обираєш нас. Моя киця, моя любов, моя вдячність, Я з тобою — і більше нічого не треба. Я дуже тебе люблю і ціную, Назавжди. До неба. І назад. ❤️