N.Анна Шамнская2.

Чотирнадцяте лютого… пам’ятаю до дрібниць, Ми були лише свідками — а стали чимось більшим. На весіллі Роми й Марти Бог мовчки усміхнувся, І наші дві дороги в одну тоді зійшлись. Артьом… мій Тьома… мій спокій і дім, З тобою життя має сенс і глибину. Не гучні слова, а тиша між нами Навчила мене, що таке «люблю». Двадцять три роки — і серце не втомилось, Навпаки — ще глибше в тобі розчинилось. З річницею, коханий, мій єдиний шлях, Ти — моя сила, мій вибір, мій знак. До неба і назад — моя любов, Я дякую Богу за тебе знов. Лєночка — світло, що в серці живе, Кірюша — ніжність, що дихає в мені. Ми дім будували не просто руками — Ми в кожну цеглину вкладали «назавжди». Коли прийшла тиша, важка і страшна, Коли хвороба дивилась мені у вічі — Ти став моїм світлом, моїм плечем, Ти був… і цього було більше, ніж слів. Двадцять три роки — і знову люблю, Не за щось… а просто — бо поруч живу. З річницею, Тьома, мій дім, моя суть, З тобою я знаю — я все зможу пройти. До неба і назад — моя любов, Я дякую Богу за тебе знов. Я хочу з тобою до сивих років, Нести тепло, вірність без зайвих обіцянок. Дочекатися сміху маленьких онучат І знати — ми вистояли. Ми змогли. Будь поруч зі мною у кожну хвилину, Коли світло і коли темно в душі. Мій чоловік. Моя доля. Моє життя. Я кохаю тебе… До неба. І назад