Е. Анна Малая для коханого 2

Ти пам’ятаєш? Робота, випадковий день, Я навіть не думала — ти вже дивився так тепер. Мене в тобі тоді не вразило нічого, А ти вже бачив більше, ніж дозволено було. Я зникла тихо, ніби сторінка без фіналу, Ти шукав відповіді — але життя мовчало. І тільки фото в стрічці розказало за мене — Що я пішла в чуже життя, не в твоє, не з тобою, не в те. Ігор, ти любив мене ще до того, як я це зрозуміла, Тримав у серці, навіть коли доля нас розвела. Через роки, крізь війну, через біль і поранення, Ти знову знайшов мене — не випадково, а назавжди. Ми ніби три з половиною роки разом, А прожили вже тридцять — душею і серцем. І я хочу, щоб ми знову стали тими, Якими були тоді — коли все тільки починалось. Ти написав, коли йшов у війну, Наче відчував — що я ще твоя. Не з романтики почалась наша історія, А з лікарень, міст і важкого болю. Я їздила до тебе крізь страх і дороги, По палатах, де тиша гучніша за кроки. І саме там, серед бинтів і тривог, Моє серце вперше сказало: “Це він. Це мій чоловік”. Ігор, ти любив мене ще до того, як я це прийняла, Тримав у серці, навіть коли я була не твоя. Через роки, через рани, через відстані, Ми зустрілись знову — і вже не розійшлись. Три з половиною роки — а наче все життя, Ми стільки пройшли, ніби тридцять разів по колу. І я так хочу повернути нас, У ті очі, в ту легкість, у той початок знову. Пам’ятаю Львів… перша зустріч після років. Ти — на навчанні, я — з тремтінням у долонях. І саме тоді я відчула спокій, Ніби доля сказала: “Тепер правильно”. А коли моя дитина обійняла тебе І прийняла як тата — без сумнівів і страху, Я зрозуміла — це не просто любов, Це мій вибір, мій дім, мій назавжди. Ігор, наше кохання не про ідеальні побачення, А про рідкі зустрічі, короткі обійми й війну. Про життя, що перевернулося з ніг на голову, І стало справжнім тільки з тобою. Ми ніби прожили тридцять років за три з половиною, І я вдячна за кожен день і кожну ніч. Я просто хочу, щоб ми знову стали тими — Легкими, ніжними… І ще сильнішими, ніж тоді.