N.Игорь Л2.

Іннусік, моя любов із дитячих років, Ми виросли разом — у часі й у мріях. З тієї миті, як життя нас звело, Ти стала моїм «назавжди», моїм світом і змістом. Я досі бачу ту рижу дівчину, Світлу, живу, з усмішкою в очах. Яких я не бачив ні до, ні потому, Бо ти — єдина, і в цьому вся правда. Ти — ідеальна не тому, що без помилок, А тому що справжня, сильна, жива. Вірна, красива, чесна до серця, І завжди зі мною — і в світлі, і в тінях. Ти вмієш мовчки мене зрозуміти, Підлаштуватись, підтримати, вберегти. Ти краща мама для Злати й Давіда, А для мене — жінка, яку неможливо не любити. Ми пройшли багато: дороги й розлуки, Ревнощі, втому, валізи й ремонти. Та кожен раз, повертаючись додому, Я знав — мене чекає любов без компромісів. Народження дітей — наші найвищі вершини, Там, де щастя не вміщається в словах. Я дивлюсь на тебе і точно знаю: Все, що маю, — завдяки твоїм очам. Кохана, дякую за терпіння і силу, За віру в мене, навіть коли я сумнівався. Поруч з тобою я став кращим чоловіком, Батьком, людиною — і цим я пишаюся. Я обіцяю: я буду поруч завжди, Любити, оберігати, робити щасливою. Бо ти цього варта — кожного дня, Моя Іннусік, моя дружина, моя любов.