N.Якубчик пп

Коли світ захитався з перших тривог, І тиша навчилась звучати інакше, Ти з’явився, мій світлий, мій Богдан, Мій спокій серед бурі, моя правда. Нас звела не дорога — екран, Та серця одразу впізнали одне одного. У словах — тепло, у паузах — глибина, І я знала: це не випадково. Мій коханий, моя опора і сила, Ти — мужність, що не кричить, а тримає. У твоїх очах — віра жива, Що навіть темряву світлом зламає. Я дякую небу за те, що ти є, За кожен день, за кожну хвилину. За те, що навіть на відстані Ти поруч зі мною — у серці, в думках. Я чекаю не зі страхом — з надією, Я вірю не сліпо — всім серцем. Бо знаю: у нас все буде добре, Бо любов — наша зброя і наша сила. Коханий мій, Romantic мій, Я твоя, як і ти — мій. І де б не писала нам доля шляхи, Ми вистоїмо. Ми зможемо. Ми — є.