Л.Svitlana примирення наш текст

Танділа, чуєш, серце моє кричить у тиші, Чотири місяці — а ніби ціле життя. Майже завжди між нами було так світло й ніжно, І я не хочу втратити це відчуття. Через те відео, що я не скидала, З’явилась тінь між нами й холодна стіна. Я клянусь тобі — я цього не робила, Та болить, що довірила не вистачає сповна. Пробач… люблю… не відпущу… Без тебе я просто не дихаю. Ти означаєш для мене все, Ти — моя доля, ти — моє небо тихе. Пробач… я стану кращою, Я змінюсь заради нас обох. Танділа, ти — моє життя, Без тебе світ мій гасне знов. Ти турботливий, ніжний, мій рідний, Ти завжди був для мене опорою й теплом. Поки ми разом — світ такий світлий, І серце моє б’ється лише з тобою в унісон. Мені боляче, що ти сумніваєшся в мені, Бо правда моя — чиста, як ранкова роса. Я б всі ці слова і більше сказала тобі, Лише б повернути довіру в твої очі й серця. Пробач… люблю… не відпущу… Без тебе я просто не дихаю. Ти означаєш для мене все, Ти — моя доля, ти — моє небо тихе. Пробач… я стану кращою, Я змінюсь заради нас обох. Танділа, ти — моє життя, І я тримаюсь за нашу любов. Дай мені руку, давай поговоримо, Без криків, без образ, без страху втрат. Я вибираю тебе знову й знову, І тільки з тобою хочу майбутнє йти в лад. Пробач, коханий… я поруч стою. Я щиро прошу — повір мені знов. Танділа, ти — все, чим живу, І я не віддам нашу любов.