Е. anita_240505 коханій людині 2

Анна і Сергій — історія без зайвих слів, Через рідну людину нас звела сама доля. Ми знайомі вже шість років, а разом лише два місяці, Та в очах твоїх — наче вічність і спокій моря. Ти дивишся щиро, без масок і без страху, Я бачу правду в кожному твоєму русі. Ти називаєш мене жопка — і я сміюся тихо, А я шепочу «котик» — і серце б’ється в дусі. Я дякую Богу за тебе, мій світлий чоловік, За те, що серед тисяч доріг ми зійшлись навік. Я так сильно люблю — і трохи боюсь втратити, Бо з тобою навчилась я по-справжньому літати. Нехай попереду ще тисячі доріг, Ми разом збережемо цей ніжний оберіг. Я їхала до тебе п’ятсот кілометрів крізь ніч, І коли ти побачив — мов зупинився час. Ми не могли надивитися одне на одного, Наче світ існував тільки для нас. Ти був зі мною, коли серце ламалось від болю, Я була поруч, коли служба забирала сили. Ти — військовий, сильний, але такий живий зі мною, І ми підтримкою одне для одного стали крилами. Я дякую Богу за тебе, мій світлий чоловік, За те, що серед тисяч доріг ми зійшлись навік. Я так сильно люблю — і трохи боюсь втратити, Бо з тобою навчилась я по-справжньому літати. Нехай попереду ще тисячі доріг, Ми разом збережемо цей ніжний оберіг. Хай вітер дороги веде нас у Карпати, Де тиша гір навчить серця мовчати. Я хочу поруч бути кожну мить життя, Бо ти — моя віра, моя висота. Я дякую Богу за тебе, за твій теплий погляд, За те, що серед бур ти став моїм спокоєм знов. Нехай цей світ змінюється щодня і щомиті, Я виберу тебе — у кожному житті. І навіть коли навколо темнота і дощі, Я знаю — ми разом… Анна і Сергій.