N.Граб2.

Вікторе… Я колись просто написала першою — Без гучних слів, без обіцянок наперед. А вийшла історія, де ми разом, Де є «ми», діти, дім і наш світ. Ти дбайливий, уважний, справжній, Ти поруч — не на словах, а щодня. Так, інколи нервуєш, буває важко, Але ти дбаєш про мене і наших дітей, про нас. Коли народилися Саша і Ксюша — Серце стало більшим, ніж було вчора. Ти став для них опорою й захистом, А для мене — другом і силою знову і знов. Твоє терпіння тримає наш дім, Навіть коли бракує любові чи допомоги. Ми не ідеальні — але ми разом, І йдемо крізь труднощі однією дорогою. Я хочу подякувати тобі за те, що ти є, За те, що не здаєшся і не йдеш. За кожен день, коли обираєш сім’ю, Навіть коли мовчиш — але все одно тримаєш. Ми любимо тебе. Ми чекаємо тебе вдома. З вірою, теплом і надією в серці. Бо разом ми сильніші за все, І разом пройдемо будь-які дороги.