Е. Ірка Кухта день закоханих

Я випадково зайшла туди, бо на роботі було сумно, Серед чужих облич — лише один знайомий погляд. Ти написав першим — і серце здригнулось безшумно, А вже наступного дня я стерла всі сліди дороги. Ти сказав: «Погуляймо», — я відповіла «пізніше», І ти дочекався рівно свого часу й миті. Біля парку стояла, боялась зробити крок ближче, А ти прошепотів: «Виходь… я вже бачу тебе, Зірочко в світі». Вовчик мій, я знайшла в твоїх очах свій дім, Наче доля нас звела, щоб більше не тікати. Ми дві душі, що колись були розбиті кимось іншим, Та навчилися знову щиро кохати. І нехай лише чотири місяці — але це ціла вічність, Де ніжність твоя — мов світло крізь ніч. Я дякую тобі за віру, за справжність, За те, що любов повернулась у серце моє знову й навічно. Ми гуляли довго-довго, ніби зналися роками, Слова лились, мов ріка, і стиралася відстань. Третя зустріч — мов буря між нашими світами, Та ми зробили крок — і зникла вся самотність. А на четвертій — поцілунок, кіно і тихі обійми, Теплий вечір, що в пам’яті лишиться назавжди. Ти дивився так ніжно — і мурахи бігли по шкірі, Я зрозуміла: це ти… той, з ким хочу іти. Вовчик мій, я знайшла в твоїх очах свій дім, Наче доля нас звела, щоб більше не тікати. Ми дві душі, що колись були розбиті кимось іншим, Та навчилися знову щиро кохати. І нехай лише чотири місяці — але це ціла вічність, Де ніжність твоя — мов світло крізь ніч. Я дякую тобі за віру, за справжність, За те, що любов повернулась у серце моє знову й навічно. Полонина Руна — туман заховав наші мрії, Та навіть не дійшовши до верху — ми стали ближче. А Синевир прийняв нас, ніби справжню сім’ю віднині, Три дні тепла, де любов звучала глибше й чистіше. Мій син поруч з нами — і світ став таким живим, Я бачила майбутнє в простих щасливих митях. Дві поранені душі, що вірили вже не всім, Навчилися знову довіряти й світити. Ми знайшли одне одного після зрад і болю, Після доріг, де втрачалась віра й тепло. Ти змусив мене повірити знову в любов — І серце моє нарешті ожило. Вовчик мій, моя доля, мій світ і мій шлях, Зірочкою називаєш — і я розквітаю. Нехай попереду ще тисячі щасливих днів у нас, Де ми сім’ю з великої любові збудуємо — знаю. Нехай ця історія буде початком весни, Де ми разом сильніші за всі випробування. Я тримаю твою руку — і більше не страшні Ні минулі рани, ні чужі розчарування…