N.Вівчарук2.

Шістнадцяте лютого — дата не випадкова, Шість років любові, що в серці жива. У «Київстарі» почалась наша казка, Де я — твоя Христинка, а ти — мій Петрусик назавжди. Твій гумор — як сонце після дощу, З тобою легко навіть у тиші. Ти вмієш сміятись і бути серйозним, З тобою я вдома, з тобою — мій світ. Дякую Богу за тебе, коханий, За руки, що завжди тримають мене. Ти — мій чоловік, моя сила і спокій, Найкращий татусь для наших дітей. Ми тебе всі любимо — щиро і ніжно, І в кожній молитві дякуєм за тебе щодня. Ти сильний і мужній, на тебе рівняюсь, Та для дітей ти — казка жива. Софійка і Веронічка в твоїх обіймах, Андрійко вчиться у тата бути справжнім. Я пам’ятаю ті ночі без сну, Твій погляд — підтримка, твоя присутність — опора. Ти був поруч, коли народжувалось диво, І після — беріг мене з ніжністю й теплом. Дякую Богу за тебе, коханий, За серце велике, за віру в сім’ю. Ти — мій чоловік, моя тиха гавань, З тобою не страшно дивитись в майбутнє. Ми тебе всі любимо — щиро і ніжно, І дякуємо, що ти поруч завжди. Ми вміємо чути і спокійно говорити, Розв’язувати все без бур і гроз. А в суботу — наш «солодкий вечір», Смаколики, сміх і щасливий хаос. Я мрію, щоб разом — у мирній країні, Ми відкривали нові горизонти. Подорожували Україною з дітьми, І кожен день був вдячністю Богу. Дякую Богу за тебе, мій любий, За кожен день, що прожитий не дарма. Ти — найкращий чоловік і татусь у світі, Ми тебе всі любимо — я і наша сім’я. Шість років у шлюбі — і це лише початок, З тобою назавжди, мій Петрусику… я