N.Віталій Юхтенко2.

Колись у Польщі, серед звичайних днів, На роботі, без гучних слів і обіцянок, Дванадцяте травня нас з’єднало навік — Дві душі, що стали одним світанком. Ти — та, що вміє бачити наперед, Сміливо йти й мене вести за собою. Юля, Киць моя, твій тихий світ Став для мене домом і долею. Я пам’ятаю той день, як стискалось серце, Як рахував хвилини, хвилювався без меж, Чи встигнуть ті тістечка, чи все складеться — Я робив пропозицію щиро, при батьках, як є. Ми разом пройшли дороги і краї, Сонце Туреччини, подих теплих морів. Та справжнє диво прийшло тоді, Коли в наш світ увійшло нове життя без слів. Чотирнадцяте листопада — день світла, Коли народилась Єва — наша любов. І саме тоді я зрозумів так відверто й відкрито: Я почав кохати тебе ще глибше, ніж знов і знов. Бо ти — мама, ти — ніжність, ти — сила, Ти — серце нашої маленької сім’ї. У твоїх очах — спокій і віра, У твоїх руках — наше майбутнє й сни. Дев’ятнадцяте травня — ми стали сім’єю, Обручки, обіцянки, одна дорога на двох. Ки, Зай, моя рідна, я дякую небу За кожен день, що дарує нам Бог. У День закоханих скажу без страху і сумніву: Ти — мій вибір, мій дім, мій спокій, мій світ. Після війни ми поїдемо назустріч мріям І збудуємо дім, де сміх Єви дзвенітиме звідусіль. Юліє, кохана, моя назавжди, Я люблю тебе не за щось — а за все. За шлях, за сім’ю, за наші сліди, За донечку Єву і наше «разом» щоденне й просте