Л.Вікторія Коробенко демо день закоханих

З чотирнадцятого вересня усе змінилось тихо, Наче серце знайшло свою дорогу крізь літа. Ти сказав — не можем бути просто друзями більше, І від тих слів ожила моя душа. Котик мій, кошеня, ніжний котусик поруч, У твоїх обіймах затихає кожна мить, Ми зʼявились тоді, коли зовсім не чекали, Та тепер без тебе світ не уявить. Віка і Андрій — це більше, ніж слова, Це любов, що тихо в серці пророста. Ти — моє все, моє життя і мрія, Моє щасливе завтра, моя надія. І нехай веде нас доля крізь роки, Де спільний дім і теплі вечори, Я з тобою хочу все життя пройти — Бо моє майбутнє — це лише ти. Пам’ятаю зустріч — шосте грудня, перший погляд, Наче час завмер між небом і землею. Ти тримав мою долоню дуже ніжно, І світ здавався казкою новою. Турбота твоя — мов сонце на світанку, Любов твоя — мов теплий тихий дім, Я знайшла у тобі свою опору, І тепер ми вже не самі в цім. Віка і Андрій — це більше, ніж слова, Це любов, що тихо в серці пророста. Ти — моє все, моє життя і мрія, Моє щасливе завтра, моя надія. І нехай веде нас доля крізь роки, Де спільний дім і теплі вечори, Я з тобою хочу все життя пройти — Бо моє майбутнє — це лише ти. Ми не чекали — але так судилось, Дві дороги в одну переплелись. Я дивлюсь у твої очі й розумію — Що з тобою всі бажання здійснились. Хай у нашім домі сміх дитячий лине, Хай любов росте, мов теплий сад весни, Я з тобою — і це найцінніше диво, Що подарувала доля нам обом. Віка і Андрій — дві долі в одному серці, Наша ніжність — мов зоря у висоті. Котик мій, тримай мене міцніше, Я знайшла свій всесвіт у тобі. І нехай кохання світлом не згасає, Через радощі, будні і шляхи, Моє життя з тобою розквітає — Бо назавжди разом я і ти.