N.Олена Я2.

Ми жили поруч — те саме село, Та життя не зводило нас тоді. Ми були близько, але далеко, Наче дві тиші в одній землі. І тільки раз — на чужому весіллі Ти заговорив, ніби знав давно. Один погляд — і світ зупинився, Наче серце чекало саме його. Ми почали з простого «разом», Без гучних обіцянок і слів. А вже за три місяці ти спитав Те, що в душі давно жив. Женька… мій дім, моя тиша, Моя впевненість кожного дня. Сім років у шлюбі — і кожен рік Ти обирав знову мене. Ти щирий у слові, добрий у вчинках, Ти той, хто підставить плече. Ти завжди поруч — не напоказ, А просто тому, що так є. У нас є Златка — наше світло, Наша любов із очима дитини. У ній — наші кроки, наші мрії, Наше «назавжди» без причини. Я не прошу більше, ніж маю, Бо щастя вже в наших руках. Я тільки хочу, щоб ми такими Залишились і в сивих роках. Щоб сміх був теплим, як зараз, Щоб дім — не стіни, а ми. Щоб навіть у тиші було зрозуміло: «Я тут. Я з тобою. Назавжди.» З Днем закоханих, мій чоловік, Моя любов, мій шлях, мій світ. Я хочу старіти з тобою повільно В таких самих стосунках, як нині стоїть.