Л.Аліна Данилюк На 14 лютого2

Котік мій, Котя, лапусік рідний, З тобою світ став таким необхідним. Три роки поруч — і кожен наш день Вчить берегти найдорожчих людей. Ти вариш каву, поки ще світанок, Тихо цілуєш — і зникає ранок, І навіть буденність стає чарівна, Коли твоя усмішка поруч жива. На чотирнадцяте лютого серце відкрито, Я шепочу тобі тихо — люблю безліч літ я. Хай сваримось часом і плачемо знов, Та нас обіймає справжня любов. За кожну мить поруч, за кожен твій крок Я вдячна тобі крізь тисячі дорог, Бо навіть у тиші без зайвих слів Я знаю — ти мій, ти завжди хотів. Пам’ятаю дорогу в ріддом серед ночі, Як світилися щастям твої теплі очі, Євуся — донечка, Масік і Тьомік — сини, У них відбиваються наші сни. Ти допомагаєш, дітей обіймаєш, Посуд миєш і втоми не знаєш, І в простих дрібницях я бачу завжди Найбільшу любов серед суєти. На чотирнадцяте лютого серце відкрито, Я шепочу тобі тихо — люблю безліч літ я. Ми вчились мовчати, тепер говорити, Одне одного чути й разом радіти. Ти — моя ніжність, ти — мій оберіг, Мій дім серед тисяч далеких доріг, І навіть коли все складно бува — Мене зігріває твоя теплота. Було нелегко, були розставання, Та ми повернулись крізь всі випробування, Ти вибрав сім’ю — і я знаю одне: Це рішення серце твоє бережне. Ти тяжко працюєш заради усіх, Щоб в домі лунав наш дитячий сміх, І радість знаходиш у простих речах — У спільних поїздках, у наших очах. Неважливо де — вдома чи в дорозі, Ми тримаємось разом в життєвій грозі, Хоч інколи бурі зривають слова — Любов нас тримає, вона жива. На чотирнадцяте лютого я дякую долі, Що поруч зі мною ти — мій найрідніший в світі. Я дуже кохаю, я дуже люблю, І кожну хвилину з тобою ціню. Нехай через роки не згасне тепло, Все, що між нами, — найвище добро, Бо навіть крізь сльози і сотні доріг Я виберу знову тебе серед всіх.