K1.oxana

Я малюю світ на склі дощу, Мрії кольорові бережу. Кожен крок — як перший політ, І в долонях цілий мій всесвіт. Я сміюся вітру навздогін, Серце б’ється швидше, ніж годинник. І нехай ще нічого не знаю — Я сьогодні крила вдягаю. Я лечу, вище хмар, вище страху, Мій голос — це мій океан. Світ почує мою відвагу, Я запалю свій власний вулкан. Навіть якщо темно навколо — Я сама для себе світанок. Я лечу, і вже ніколи Не сховаю мій вогонь у ранок. ⸻ Місто світить тисячі вогнів, Кожен з них — як спогад із пісень. Я збираю їх у серці тихо, Щоб колись подарувати світу. Хтось казав: “Зачекай ще трохи”, Та я знаю — час іде без зупинки. Краще впасти сотню разів, Ніж прожити без жодної спроби. Я лечу, вище хмар, вище страху, Мій голос — це мій океан. Світ почує мою відвагу, Я запалю свій власний вулкан. Навіть якщо темно навколо — Я сама для себе світанок. Я лечу, і вже ніколи Не сховаю мій вогонь у ранок. І нехай цей шлях непростий, Я знайду свій шлях крізь туман. Бо мрії — це компас живий, Що веде до нових небесних ран. Я лечу, і світ відкривається, Кожна нота — це мій політ. Моя пісня не зупиняється, Вона сильніша за цілий світ.