N.Ярослава Ярослава

Колись у клубі — погляд між людьми, Дві долі, що зустрілись ненароком. Дві тисячі шістнадцятий — були ми, Та армія розвела нас жорстоко. Ти пішов — і світ тоді зламавсь, Тобі було там важко без мене. А я жила, та серце не здалось, Бо все одно чекало лиш тебе. Котик мій, я — твій пупсік назавжди, Навіть якщо між нами кілометри. Кохання наше — сильніше війни, Сильніше страху, болю і тривоги. Я дочекаюсь, чуєш, я зможу, Бо серце моє знає одне: Через роки ми знову знайшли любов — І вже ніколи не відпустим її. Минуло дев’ять довгих, різних літ, Ми зникали й знову з’являлись у словах. І кожен раз, коли зникав наш світ, Він все одно жив у моїх думках. Коли в мене з’явилась дитина — Ти кляв той день, що пішов тоді. Бо зрозумів: я — твоя єдина, Та доля вчила нас через біль. Котик мій, я — твій пупсік назавжди, Ти за мене — хоч увесь світ проти. Твоя ніжність, доброта і сила Зігрівають навіть на відстані. Я дочекаюсь, як би не було, Через сльози, страх і темні дні. Ми пройдемо цю війну разом, Бо любов — це наша зброя і щит. Ти зараз далеко… знову війна, Знову ночі без твого тепла. Та я тримаю тебе в серці міцно, І це не зламає ніщо, повір. Наша мрія — бути поруч знов, Не здаватись, що б не чекало далі. Ми вже довели: справжня любов Повертається навіть через роки й печалі. З Днем закоханих, коханий мій, Я чекаю. Я вірю. Я люблю.