K2.Світлана П

Ми знайомі з дитинства — ще з тих простих днів, Де сміх був без причини, а світ — без меж і слів. Резинки під ногами, літо без кінця, Консерва від сардини й тепло біля серця. Ти жив біля бабусі, зовсім поруч був, А я тоді не знала, що ти — мій майбутній шлях і дім. Ти писав мені листи — а я мовчала в тиші, Не здогадуючись, що серце вже тебе чує. Льоша, коханий, мій єдиний світ, Шістнадцять років — як один теплий зліт. Я кохаю тебе тихо, глибоко, щодня, І з кожним роком — більше, ніж учора й вчорашня я. З Днем закоханих, любий, мій назавжди, Моє серце з тобою — у кожній миті й ході. Потім форма й ліцей, дорослі дороги, І відстань між нами — але не тривоги. Ти приїхав у відпустку, зламав ногу тоді, А я просто пожаліла… і закохалась назавжди. З того моменту — ми стали «ми», Без гучних обіцянок, без зайвих слів. Житомир, навчання, четвертий твій курс, І наше «так» — як найсміливіший крок і пульс. Льоша, коханий, мій спокій і дім, Моя опора, мій подих, мій ритм. Я кохаю тебе не за щось — а всім, Серцем, душею, життям своїм. З Днем закоханих, любий, мій назавжди, Я з тобою — у світлі, у тиші, в житті. Я працювала у Вінниці — білий халат, Ти поруч подумки, мій надійний солдат. У нас народилось щастя — Діма й Домініка, Наш дім наповнився любов’ю, сміхом і крилами. Моря до війни — щороку, як мрія, А потім Карпати, Львівщина, Осоння — надія. Світ мінявся, були непрості часи, Та ми зберегли головне — одне одного й сни. Я кохаю тебе… і не вмію інакше, З кожним роком сильніше, глибше, справжніше. Ти — моя тиша, мій шлях і мій дім, Мій чоловік, моя любов, мій весь світ один. З Днем закоханих, Льоша… Я кохаю тебе. І завтра. І завжди.