N.Зоряна В.

Ми зустрілись не з казки — з тривоги й доріг, Де життя перевіряє на справжність і суть. Ти мовчав, сором’язливий, дивився з теплом, А я вже тоді відчула: це мій дім. Гнидуська — кажу і сміюся в очах, Бо ти класний, мій Сашо, без зайвих прикрас. Два вар’яти, що світ доповняють удвох, Карпатська зміючка — наш спільний маршрут. Три роки разом, рік як сім’я, Зоряна й Саша — це “ми”, це не я і не ти. Ти мій друг, моя сила, мій захист щодня, Батько дітей і любов мого всього життя. Коли неспокій навколо і ніч не тиха, Ти даєш відчуття дому й спокою в серці. Я кохаю тебе за ніжність і міць, За велике серце — без меж і без версій. Стас — твій син, і він їде за тобою, любов не питає, чия вона кров. Є маленький Василько — наше світле диво, Наша радість, надія і завтра красиве. Ми всією сім’єю їдемо в шлях, І знову співаєм “Довбуша” в голос. Карпати нас чують, дорога сміється, Бо там, де ми разом — завжди все вдається. Три роки разом, рік як сім’я, Зоряна й Саша — це “ми”, це не я і не ти. Ти мій друг, моя сила, мій захист щодня, Батько дітей і любов мого всього життя. Твоя вірність і гумор, розуміння без слів, Твоя тиша, що лікує сильніше за крик. Я кохаю тебе за ніжність і міць, За велике серце — без меж і без меж. Є біль, що мовчить, і пам’ять жива, Є ті, хто навіки залишив слід у серцях. Ми бережно носимо світло й тепло, І знаємо точно — любов сильніша за все. Ми ще мріємо — донечка, море й весна, Нові пісні в дорозі, нові імена. Коханий, дякую, що ти — це ти, Не просто чоловік, а мій всесвіт і дім. Я люблю тебе тихо, глибоко, назавжди, Ти — все моє життя, моя правда і сни.