Л.Анастасія для чоловіка 2 п1

Все почалося ніби жарт — прогулянка між друзями, Серед сміху й розмов змінився мій маршрут. Неначе випадково перетнулися ми долями, Та серце тихо знало — ти саме той, хто тут. Ти мовчав цілий рік, десь між думками й снами, А потім написав — і світ заграв веснами. Анастасія та Віталій — дві долі серед тисяч, Зай і зай — і вже немає слова «колись». Ти — мій затишок, мій тихий причал, З тобою кожен день — немов новий фінал. За твоїм плечем я не знаю тривог, Бо ти — моя сила, мій дім і мій Бог. Дев’ять років разом — і серце горить, Навіть тиша між нами любов говорить. Карпати у снігах і перший наш драйв, Біля водоспаду ти імена наші лишав. Польові квіти в руках — вечірній простір, І сердечко з каміння — мов наш власний острів. Я їхала додому в твоїй теплій кофті, І в кожному запаху — наші теплі ноти. Прогулянки з Марлюхою під зоряним небом, Там я зрозуміла — ти став моїм всесвітом. Ти — моя ніжність, мій світлий маяк, З тобою не страшно ні буря, ні знак. Твій сміх і простота — мов весняний край, Мій Віталій коханий, мій назавжди зай. Наша Даяна — найтепліша весна, Ми так чекали донечку — і прийшла вона. Шлях був непростий, але ти поруч стояв, Коли страхи приходили — мене обіймав. І навіть коли хвороба тихо прийшла в наш дім, Ти не відступив — залишився сильним і моїм. Ти тримав мою руку, коли було темно, І любов твоя світлом світила щоденно. Ти найкращий тато — її ніжний світ, Даруєш любов щодня без зайвих слів. Твої поцілунки, обійми й тепло — Це більше за все, що життя нам дало. Три ремонти, труднощі, розмови до ранку, Ти захищав мене — навіть проти світанку. Бо любов — це повага, підтримка й довіра, Це коли поруч серце — і спокійна віра. Сімейний вечір, чай і кіно до ночі, Прикрашаємо дім — і сміються очі. Карпати щороку і море колись, І вкладати донечку спати — наш спільний девіз. Мріємо про дім, де затишно й тепло, Бо з тобою, коханий, життя розцвіло.