K2.Катя П

У сільськім клубі світло ледь тремтіло, І музика пливла, немов тепло. Ти підійшов — спокійний і несміливий, І світ завмер… бо сталося “ми”. Ти — Стас для всіх, а для мене — Віталій, Мій тихий берег серед всіх хвиль. Ти зятя до сестри привіз у той рік, А сам у моє серце зайшов навік. Двадцять років разом — як один подих, Як один дім, де завжди світло. Я дякую тобі за кожну ніч, Коли ти мій біль брав на своє плече. Двадцять років разом — і я знаю знов: Справжня любов — це тиша й спокій. Ти не кричиш про неї на світ — Ти просто нею живеш. Мій чоловік. Мій Віталій. Мій захист. Біля Білухи — машина і ранок, Сонце вставало повільно, мов спогад. Ми грілись мовчанням, тримаючись рук, І в тій тиші — увесь наш шлях. Оля прийшла — і світ розквітнув, Іван усміхнувся — дім став глибшим. Ми стали батьками не тільки по слову, А серцем, турботою, вірою, домом. Двадцять років разом — крізь сльози й радощі, Через прості дні й важкі дороги. Хвороби ламали, збивали з ніг, Та ми вистояли — разом, до кінця. Ти тримав мене без зайвих слів, Коли не було сил говорити. І цього вистачало, Щоб жити… і йти. Ми вистояли там, де ламались мости, Де війна забирала спокій і сни. Та ти був поруч — тихо, без гучних слів, І цього було достатньо для життя. Мрія одна — щоб настав мирний час, І дороги знову з’єднали нас. І ми ще поїдемо в Крим, у Семеїз, Де море пам’ятає наші кроки. Бо любов не здається — Вона завжди йде. Двадцять років — і я не боюсь Ні часу, ні змін, ні доріг. Бо поруч зі мною чоловік, Який любить не голосно — а назавжди. Дякую тобі за кожен мій день, За турботу, тепло і спокій. Я кохаю тебе… тихо, глибоко. Мій Віталій. Мій чоловік. Моє життя.