Е. Kovalik на день закоханих

Володимир і Марія — дві дороги в одне життя, Спершу дружба тиха, а потім — справжнє почуття. Разом працювали в лісі, серед сосен і небес, І любов росла поволі, наче тихий ніжний плес. «Мишко моя», «мишенятко» — так звучить тепло щодня, «Коханнячко моє» — у серці і в назві телефона. Ти моє все, мій світ без краю, Моя любов, що не згасає. В обіймах твоїх я оживаю знов, Ти — моя ніжність і моя любов. Поруч з тобою щастя просте, Яке словами не передаси — усе моє це ти. Пам’ятаю ніч на озері — зорі падали в воду, Місяць тихо нам світив, наче дав свою свободу. Ти учив мене вальсу під шепіт літніх трав, І в той вечір моє серце назавжди собі забрав. На горі в нашому селі — краєвид мов із казок, Ми сиділи до світанку, слухаючи вітру крок. Ти моє все, мій світ без краю, Моя любов, що не згасає. В обіймах твоїх я оживаю знов, Ти — моя ніжність і моя любов. Поруч з тобою щастя просте, Яке словами не передаси — усе моє це ти. Зимній ліс і Синевир — спогади мов теплий сон, Романтичні вечори, де лише удвох наш дім. Було важко — не одразу світ повірив у нас двох, Та ми разом все здолали, зберегли свою любов. Попереду ще дорога, ще дитячий сміх і дім, Я щаслива бути поруч і назавжди бути з ним. Ти — опора і гордість, моє світло крізь роки, В твоїх добрих обіймах всі стихають думки. Твоє серце велике — мов безмежна весна, І з тобою я сильна, і з тобою жива. Ти моє все, моя безкінечна любов, Моя надія, мій спокій і мій покров. З тобою кожен день — мов нове життя, Де є лише ти і де є лише я. І хай наша доля веде крізь літа — Моє «коханнячко» — ти назавжди моя мрія свята.