N.Игорь Л.

Іннусік, кохана, сьогодні наш день, Чотирнадцять років — не просто час. Ми стільки доріг уже пройшли удвох, І я знову закохуюсь у тебе щораз. Пам’ятаю той дім і ті перші кроки, Мені — чотирнадцять, тобі — лише одинадцять. Рижа, світла дівчинка з очима, Яких у цілому світі більше не траплялось. Ти — моя правда, мій спокій і дім, Моя вірність, мій баланс і мій світ. Ти вмієш відчути мій настрій без слів, Красива, чесна, справжня — без прикрас і без гримів. Ти найкраща мама для наших дітей, Для Злати — ніжність, для Давіда — весь всесвіт. І так, я скажу це з любов’ю й вогнем: Ти сексуальна, і я пишаюсь тобою щоденно. Було непросто — і характери, й ревнощі, Відрядження, чекання, ремонти без кінця. Чотири доми, але один шлях, Бо справжній дім — там, де ти і наша сім’я. Найсвітліші миті — коли ми стали батьками, Коли серце вперше почуло їхній крик. Я тоді зрозумів: моє щастя — це ти, І за це я дякую долі щодня і щомить. Я буду поруч — завжди, без умов, Оберігати, любити, тримати за руку. Ти заслуговуєш на щастя, на тепло і любов, І я зроблю все, щоб ти це відчувала щоденно, кохана.