Л.Вікторія Коробенко демо день закоханих2

Ми зʼявились одне в одного тихо й несподівано, Наче доля нас звела серед тисяч доріг. З чотирнадцятого вересня серце стало спокійнішим, Бо ти поруч — мій всесвіт, мій оберіг. Ти сказав, що друзями нам бути вже замало, І від тих слів закружляла весна, Котик мій, кошеня, ніжний мій котусик — Я тоді зрозуміла, що вже не одна. Віка і Андрій — мов тиха мелодія, Що звучить у серці знов і знов. Ти — моє життя, моя гармонія, Моя ніжність і моя любов. Я з тобою бачу спільний дім і ранки, Теплий побут, щастя без кінця, І у кожній миті, навіть найпростішій, Я знаходжу світло твого серця. Пам’ятаю шосте грудня — першу нашу зустріч, Перший погляд, що змінив усе. Світ завмер, коли ти поруч усміхнувся, І тепло твоє мене несе. Ми не шукали, просто так склалося, Що любов прийшла сама, І тепер у кожнім подиху і кроці Я відчуваю — це доля моя. Віка і Андрій — мов тиха мелодія, Що звучить у серці знов і знов. Ти — моє життя, моя гармонія, Моя ніжність і моя любов. Я з тобою бачу спільний дім і ранки, Теплий побут, щастя без кінця, І у кожній миті, навіть найпростішій, Я знаходжу світло твого серця. Як добре, що ми зʼявились, не чекаючи дива, Що любов нас знайшла серед буднів і слів. Ти — моє майбутнє, моє тихе щастя, Мій єдиний серед всіх світів. Хай у нашім домі сміх дитячий лине, Хай здійсняться всі прості мрії, Я з тобою сильна і безмежно щаслива — Бо назавжди разом я і ти. Віка і Андрій — це більше, ніж історія, Це два серця, що стали одним. Ти — моє життя, моя територія, Де любов розквітає щодня разом з ним. І нехай веде нас доля крізь світанки, Через ніжність, роки і шляхи, Я шепочу тобі тихо на світанку — Назавжди разом будемо ми.