N.Граб

Вікторе, я пам’ятаю той крок перший, Коли я написала — просто так, без планів. А вийшло життя, справжнє і тепле, Де ми поруч, навіть коли важко й ранить. Ти уважний, дбайливий, завжди біля нас, Хоч інколи нерви — ми всі не святі. Та я знаю точно: у складний час Ти опора моя і друг у житті. Коли народились Саша і Ксюша, Світ змінився, став глибшим і наш. Ти став сильнішим, ніж здавалось раніше, І серце твоє — наш надійний захист і дах. Ти — терпіння, якого мені так треба, Навіть коли бракує любові й допомоги інколи. Та ми вчимося разом, крок за кроком, Не тікаємо — йдемо через труднощі. Дякую тобі за те, що ти є, За кожен день, за “ми”, а не “я”. За те, що разом — і в світлі, і в темряві, За те, що наша дорога — сім’я. Ми любимо тебе і чекаємо вдома, З вірою, теплом і живим вогнем. Бо де б не був ти — ти завжди з нами, І разом ми все переживем.