N.Ірина Є2.

Третього вересня… звичайний день, Ти прийшов — і світ змінився тихо. Я дивилась — лікар, пацієнт, А серце вже знало: мій чоловік. Твій погляд — ніжний, спокійний, справжній, Усмішка — як тепле «я поруч». І без гучних слів, без обіцянок Ти став моєю впевненістю й домом. Бусінка мій, любімка моя, Я дякую долі за тебе щодня. За те, що мовчки мене бережеш, І свої мрії для мене кладеш. Я цілуватиму твої руки знов — У них турбота, життя і любов. З Днем закоханих, мій чоловік, Мій вибір серця на цілий вік. П’ятнадцяте серпня — ми стали «ми», Я вже несла наше диво під серцем. Попри слова, що гасили надії, Любов народилась — сильніша за все це. Наша донечка — не просто дитя, Вона — відповідь небу й долі. І ти — тато, якого чекали, Ти — щастя, яке вистояло в болі. Бусінка мій, любімка моя, Ти — мій спокій серед шаленства дня. Ти — стабільність, що не кричить, А просто поруч уміє жити. Я цілуватиму твої руки знов — Бо в них відповідь, віра й любов. З Днем закоханих, мій Миколо, Моє «назавжди» — це ти. Я навчилась відпускати тінь, Не питаючи «чому» і «навіщо». Бо справжнє кохання — це світло, Що сильніше за темні речі. Я обрала тишу замість болю, І любов — замість зайвих слів. Мій син дивиться на тебе з гордістю, Як на друга, наставника, стіну. Ти — його опора, його напрям, І я за це тебе безмежно ціню. Я люблю ті миті — хоча б на хвилину, Побачити тебе серед дня. А ввечері — кава, квіти і ми, І донечка, що сміється, як весна. Бусінка мій, любімка моя, Ми мріємо разом — і в цьому сила. Нехай закінчиться війна, І світ відкриється нашій дитині. Я цілуватиму твої руки знов — За дім, за шлях, за працю й любов. З Днем закоханих, мій чоловік, Мій дім — у твоїх руках навік.