Л.Derzkaya демо На день закоханих2

Мирослава й Володимир — три роки крізь світи, Чехія пам’ятає наші перші кроки й мрії. Мені було шістнадцять, тобі — лиш вісімнадцять, Ми друзями сміялись, боялись закохатись. Та вечірка стихла, і світ пішов у тінь, Ми втекли на лавку — лише ти і я одні. Там серце прошептало: це більше, ніж слова, І відтоді поруч йде моя душа твоя. Твої блакитні очі — мов небо навесні, Я в них знаходжу спокій, коли тривожно мені. Котику мій, я твоя Киця крізь роки, Навіть коли між нами мовчать голоси. Я так сильно кохаю — це правда моя, Ти — мій дім, моя сила, моя сім’я. Зайчику мій, пам’ятаю той сміх, Коли «Шо да?» спитав ти, розгублений і тихий. І в ту мить світ став іншим для нас — Наче доля сказала: ви разом повсякчас. Ластівочкою кликав — і ніжність жила, У твоїх обіймах я спокій знайшла. Зараз час непростий — і тривожна весна, Та під серцем росте наша спільна дитина. На дев’ятнадцятому тижні — маленьке життя, Наш майбутній син — це любов не дарма. Навіть якщо здається — що відстань між нами, Я тримаюсь за віру обома руками. Я не прошу багато — лише будь зі мною, Щоб разом будувати наш світ любов’ю. Котику мій, я твоя Киця крізь роки, Навіть коли навколо сумні вітри. Я так хочу, щоб знову горів наш вогонь, Щоб ти чув моє серце в долоні долонь. Зайчику мій, ми пройдемо цей шлях, Переможемо хаос у наших серцях. Бо сім’я — це не тільки щаслива весна, А й коли поруч тримається душа. Ми побудуємо дім, де дитячий сміх, Де затишок стане теплішим за всіх. Де любов не боїться ні часу, ні змін, Бо я вірю у нас — і в тебе, і в дім. Котику мій, я твоя Киця назавжди, Ластівочкою буду в твоїй висоті. Я кохаю тебе — хай почуєш крізь все, Навіть коли мовчання серце несе. І нехай через роки ми скажем без слів: Ми зуміли зберегти те, що кожен хотів.