N.kristina popova

У кав’ярні серед світла й розмов, Ти дивився — тихо, без зайвих слів. Я ще не знала навіть твого імені, Та серце вже щось відчуло тоді. Минали дні, і місяці спливали, Аж ти підійшов — і світ став простим. Я в телефоні тебе зберегла несміло: «Одеса» — бо спитати було соромно йти. Мій котик, моя тиха любов, Два роки — і цілий всесвіт удвох. У погляді — вірність, у словах — повага, З тобою я знаю, що таке «назавжди». Мій Одеса, мій вибір серця, Я кохаю — без умов і причин. Наш перший поцілунок — як обіцянка, Що все попереду тільки для нас. Твоя пропозиція — мить найцінніша, Де щастя звучало без гучних фраз. Спільні дороги, відпустка удвох, Знайомство з родиною — теплий дім. Ти поруч завжди — у радості й спокої, І я ще сильніше люблю з кожним днем. Мій котик, моя тиха любов, Два роки — і цілий всесвіт удвох. У погляді — вірність, у словах — повага, З тобою я знаю, що таке «назавжди». Мій Одеса, мій вибір серця, Я кохаю — без умов і причин. Я хочу з тобою міцну родину, Де любов — це дія, а не слова. Де ми — команда, де ми — єдині, І мрія одна на двох жива. Христино й Олексію — наша історія ніжна, Почалась з погляду і простих речей. І хай День закоханих буде щоразу Нагадуванням: я твоя. Ти мій.