K2.oxana

Я малюю світ на склі дощу, Кольори своїх думок тримаю. Кожен крок — як перший подих вгору, У долонях — цілий всесвіт маю. Я сміюся вітру навздогін, Час тікає, серце не чекає. І нехай я ще всього не знаю — Я сьогодні крила одягаю. Я лечу — вище хмар і страху, Мій голос — це мій океан. Світ почує мою відвагу, Я запалю власний вулкан. Навіть якщо темно навколо — Я сама для себе світанок. Я лечу і вже ніколи Не сховаю свій вогонь у ранок. Місто диха тисячами вогнів, Кожен — наче спогад або знак. Я збираю їх у серці тихо, Щоб колись віддати просто так. Хтось шепоче: «Зачекай ще трохи», Та я знаю — час не вміє спать. Краще впасти сотню разів з болю, Ніж жодного разу не злетать. Я лечу — вище хмар і страху, Мій голос — це мій океан. Світ почує мою відвагу, Я запалю власний вулкан. Навіть якщо темно навколо — Я сама для себе світанок. Я лечу і вже ніколи Не сховаю свій вогонь у ранок. І нехай цей шлях — крізь дощ і туман, Я не зраджу своїх мрій. Бо мрія — це компас, не обман, Він веде туди, де мій політ. Я лечу — і світ відкривається, Кожна нота — мій новий зліт. Моя пісня не зупиняється, Вона сильніша за цілий світ. Я лечу — і навіть мовчання Не загасить мій вогонь. Це мій шлях. Це мій голос. Це мій політ.