Л.Юлия Александровна Для мами2

Мамусік, моя тиха гавань серед бур, Ти завжди знаходила світло поміж хмар і хур. Коли дороги рвались і темнів горизонт, Ти тримала за руку — мов найміцніший фронт. Маріуполь живе у твоїх очах, У парку Гурова — наші кроки в слідах, Після роботи разом додому ішли, І здавалось — усі тривоги позаду були. Ти сміялась навіть тоді, коли боліло, Щоб моє серце ніколи не змертвіло. Мамусік, ти ніжність моя жива, Ти молитва тиха, що мене обійма. Навіть якщо між нами далекі світи, Я завжди відчуваю тепло твоєї руки. Хай усмішка твоя не згасає ніде, Бо твоя любов мене крізь життя веде. Пам’ятаю Пісчанку, море і теплий пісок, Як ловили «барашек» і сміх линув здалек. Максим поруч, а ти — наша сила й сім’я, Найдобріша у світі, найрідніша моя. Коли втратили дім і дорога вела в невідоме, Ти тримала нас міцно, наче світло знайоме. Ти не плакала вголос — лише ніжно обіймала, І своїм теплом наші страхи розчиняла. Якщо я не на зв’язку — ти сваришся трішки, Бо любов твоя — це турбота без лишку. Мамусік, ти ніжність моя жива, Навіть відстань велика нас не роз’єдна. У Польщі чи вдома — ти в серці завжди, Моя віра, мій спокій, мій світ назавжди. Я бажаю, щоб щастя жило у тобі, І щоб сонце всміхалось у кожній добі. Пам’ятаєш мене ще юною і впертою? Скільки нервів було — я була відвертою… Та ти вірила в мене, навіть коли було важко, І твоя доброта стала моїм компасом завжди. Мамусік, моя сила й моя весна, Ти для мене назавжди найрідніша одна. Дякую за уроки, за віру й тепло, За любов, що крізь відстань до мене прийшло. І нехай всі дороги нас знову зведуть, Де твої обійми — мій справжній притул. Я — твоя донька, і куди б не вела судьба, Твоє добре серце — моя назавжди весна.