Л.nastya.22 На день закоханих 2

Серед трибун, серед людей і шуму Ми випадково знайшли свій світ. Твій погляд теплий розвіяв втому, І серце тихо сказало «привіт». Ти жартував — і ставало легше, Я усміхалась тобі без причин, Моя душа називала тебе «зайчик», Ти ніжно шепотів: «моя киця, ти — дім». СаШа, навіть крізь далекі дороги Я відчуваю твоє тепло. Хай нас розділили важкі тривоги — Кохання наше не відбулося злом. Я збережу тебе в кожній миті, У серці, де завжди весна, Бо ти — моє назавжди у світі, Моя любов жива й одна. Коли з’явилась Емочка — наше диво, Світ став тихішим і світлішим став. Я зрозуміла: ми справді щасливі, Бо Бог нам родину подарував. Та війна розвела наші кроки, І ночі стали довші без сну, Я говорю з тобою крізь відстань і роки, Навіть коли дивлюсь у тишину. СаШа, навіть крізь далекі дороги Я відчуваю твоє тепло. Хай нас розділили важкі тривоги — Кохання наше не відбулося злом. Я збережу тебе в кожній миті, У серці, де завжди весна, Бо ти — моє назавжди у світі, Моя любов жива й одна. Я мрію про ранок без сліз і тривог, Де ми разом сміємось удвох, Де Емочка робить перші кроки, А поруч — твій спокійний подих. Коли повернешся — обійму мов уперше, І час зупиниться між нами знов. Зайчик мій, я чекатиму вічність, Бо ти — моя сила і моя любов.