K2.Valik

Ми зустрілись так просто — біля школи, Без гучних обіцянок, без зайвих слів. П’ять років життя — у спільній долі, П’ять років «ми», що я не зберіг. Ти була ніжна, світла, справжня, Завжди сильна, навіть коли мовчала. А я… я думав, що ти поруч назавжди, І не помітив, як тобі було важко. Пам’ятаю дорогу, ніч і море, Як ти заснула в моїх обіймах в машині. Тоді весь світ був такий спокійний, Бо ти була зі мною — і цього було досить. А потім — відстань, інші країни, Розлука, що різала серце тихо. Коли ти поїхала — життя зупинилось, Бо без тебе воно не складається… зовсім. Настя, пробач… якщо можеш, пробач, Я не беріг — і тепер це болить. Коли ти поруч — усе так легко, Коли далеко — я вчуся не впасти. Ти не звичайна, ти — особлива, Ти моя ніжність і мій спокій. Я так боюся тебе втратити, Бо без тебе — я не собою. Ти навчила мене бути кращим, Навіть тоді, коли сама страждала. Твоя доброта, щирість, жіночність Робили мене сильнішим — мовчки. Тепер я бачу кожну твою цінність, Кожну сльозу, що я не почув. Я не прошу ідеального майбутнього, Я прошу шанс — просто бути поруч знов. Я не обіцяю, що буду без помилок, Але обіцяю — не бути байдужим. Я хочу берегти, слухати, цінувати, Бо ти — найважливіше, що в мене є. Настя, пробач… якщо серце ще чує, Як моє б’ється тільки для тебе. Коли ти поруч — я можу жити, Коли далеко — гублю себе. Ти особлива, не така, як всі, Ти моя тиша, мій дім, мій світ. Я дуже прошу — повернись, не йди, Без тебе життя не складається… ні. Якщо колись ти відчуєш, Що ще можеш мені повірити — Я буду поруч. Тихо. Назавжди. Бо я кохаю тебе, Настя… І дуже боюся втратити.