Е. Марина Трофимцова без привода 2

Марина тихо шепче твоє ім’я вночі, Все так почалось просто — з випадкових слів. Майже рік між рядками ти писав мені, А я губилась десь у своїх світах і снах. Та щось змінилось раптом — ніби світ ожив, Коли ти поруч став і серце розбудив. Тепер твої повідомлення — мов теплий дотик дня, І я ловлю себе на думці, що без тебе вже не я. Андрюшка, моя доля, моя ніжна весна, Ти називаєш “моя бусинка” — і я знову жива. Без гучних причин, без зайвих фраз, Я просто хочу бути поряд з тобою весь час. Ти — найкраще, що сталося в моєму житті, І я тихо зізнаюсь: я кохаю тебе в цій тиші. Пам’ятаю той день, коли приїхав до мене вперше, Моє серце тоді билося швидше й легше. Ти дивився так ніжно, наче я принцеса, І світ навколо став світліший без адреси. У твоєму характері — спокій і тепло, З тобою навіть мовчання говорить добро. І коли ти поруч — я не боюсь нічого, Бо ти став для мене всім — таким рідним, живим і справжнім. Андрюшка, моя доля, моя ніжна весна, Ти називаєш “моя бусинка” — і я знову жива. Без гучних причин, без зайвих фраз, Я просто хочу бути поряд з тобою весь час. Ти — найкраще, що сталося в моєму житті, І я тихо зізнаюсь: я кохаю тебе в цій тиші. Я мрію про дім, де сміється донечка наша, Де війна стане спогадом далеким і вчорашнім. Щоб тримати тебе за руку і не відпускати, І разом нові світанки щодня зустрічати. Нехай усе навколо змінює час і дороги, Я знаю — ти поруч, і серце знаходить пороги. Андрюшка, ти ніжність, ти мій світ без меж, Навіть без приводу я хочу сказати це теж: Ти — моя радість, мій спокій і мій океан, Я обираю тебе серед тисяч світань. І хай закінчиться темрява, хай буде весна — Я кохаю тебе… і це правда одна.