N.Shershen

Колись у стрічці соцмереж, у дві тисячі тринадцятім, Ти перший написав — впертий, справжній, без вагань. Восьмий раз просив мій номер, я сміялась і тікала, Двічі «ні» тобі казала — ще не знала, як чекала. Мовчали довго… Та доля знов звела нас у словах, І з третьої спроби серце прошептало: «Так». Шершень, коханий, мій світ і моя тиша, Шість років в шлюбі — і кожен день як клятва. Ми сильні, бо кохаємо, навіть коли важко дише Любов крізь відстань, біль і цю війну кляту. Бог подарував мені тебе колись, Та випробував нас розлукою гіркою. Я вірю — ми ще проживем всі дні, Які війна забрала в нас з тобою. Ти впертий, дбайливий, мій розум і опора, Притрушений трошки — але ж мій, до болю. Ти все зробиш для мене, для дому, сім’ї, Мій чоловік, моя сила в житті. Шершень, коханий, тримаю твій подих, Навіть коли між нами кілометри й дні. Ми сильні, бо кохаємо — це наш подвиг, Любов не зламати ні кулею, ні війні. Бог подарував мені тебе колись, Та випробував нас розлукою гіркою. Я вірю — ми ще проживем всі дні, Які війна забрала в нас з тобою. Дві тисячі дев’ятнадцятий — Тустань і скелі, Ми ніби друзі, а серця вже хотіли. Я притулилась до твого плеча — Гори, ти і я… та тепла тиша жива. Тоді я зрозуміла: хочу бути з ним, Ці емоції не зітруться ніколи, ні з чим. Коли носила під серцем наше дитя, Ти поїхав на заробітки — така була доля. Повернувся вчасно — донечка прийшла Двадцять третього січня, дві тисячі двадцять другого року — життя. А за місяць — війна… і ти пішов захищати, І вже четвертий рік донечка тата чекає. Вона повторює долю твою дитячу, Без батька поруч… і серце від цього плаче. Шершень, коханий, ми вистоїм разом, Хай навіть війна краде наші дні. Ми мали прожити їх поруч, відразу, Та вірю — ще будемо разом в житті. Бог подарував мені тебе колись, Та випробував нас розлукою гіркою. Я вірю — ми ще проживем всі дні, Які війна забрала в нас з тобою. ⸻ Мій чоловік, мій захисник, моя любов Я чекаю тебе щодня і щоніч молюся. День закоханих — це не дата, а слова: «Я твоя. Назавжди. І я дочекаюся».