Л._anna_sakun Річниця весілля12 р.2

На другий день весілля твоєї сестри Доля тихо нас звела. Без гучних тостів і фанфар — Просто поруч я і ти була. Я — в образі поліцейської, ти — наречена жартома, Сміялись так, що світ завмер. І серед того святкового шуму Моє серце вже знало — ти тепер. Ти був простий, без пафосу й гри, Щирий, справжній, без прикрас. І саме цим мене підкорив — Той спокій у твоїх очах. Дванадцять років у шлюбі вже, Чотирнадцять разом — як один день. Колись не вірила цим словам, А тепер відчуваю їх щодень. Сергію, ти — моя опора й мій тил, Моя мотивація й натхнення. З тобою я стала сильнішою, Навчилась чекати й приймати рішення. Я люблю тебе тихо й глибоко, Без зайвих гучних промов. До самої старості поруч із тобою — Мій чоловік, моя любов. Пам’ятаєш, як я плакала тоді, Дізнавшись про вагітність другу? Я питала: «Що ж тепер робити?» — Ти відповів без страху й суму: «Одружуватись і народжувати». І в цю мить я зрозуміла — ти мій дім. Ти став для старшої доньки татом, Справжнім, люблячим, одним. Ти не ділиш на «твоя» чи «моя», Бо вони — наші обидві доньки. Ночами носив на руках, Не спав — і досі їхній герой навіки. Купуєш усе, що вони попросять, Дружиш із ними, смієшся разом. І я дивлюсь на тебе й думаю: «От як пощастило нам обом одразу». Сергію, ти — моя сила і спокій, Моя підтримка у кожному кроці. Ти вчив мене не поспішати, Навчив довіряти й собі, й долі. Навіть коли квіти приносиш нечасто — Я знаю, ти стараєшся щиро. Бо любов твоя — не в букетах, А в тому, як ти бережеш наш світ. Ти підтримував, коли я вчилась водити, Терпів, підказував, вірив у мене. Ми сваримось рідко — та вмієм говорити, І це найцінніше між нами, напевне. Мріяли разом кудись полетіти, Та війна змінила наші плани. Але я знаю — ще буде той ранок, Де здійсняться наші океани. Я дякую долі за ту зустріч і дзвінок, За те, що ти не забув, не зник. За всі чотирнадцять наших років — За кожен день, за кожну мить. Люблю, ціную, і серце моє Лише з тобою хоче йти. Бо ти — мій чоловік, моя підтримка, І з тобою до старості — тільки ти.