N.Анна Шаманская.

Чотирнадцяте лютого — наш з тобою день, Не випадково — Бог тоді з’єднав серця. Свідками були на чужому весіллі, А стали — долею одне для одного назавжди. Артьом… мій Тьома… мій тихий спокій, Ти — мій прихисток серед життєвих бур. З тобою «разом» — це більше, ніж слово, Це шлях, де серце завжди вдома. Двадцять три роки — і знову люблю, Так само глибоко, як в першу весну. З річницею, коханий, мій чоловік, Ти — мій всесвіт, мій сенс, мій оберіг. До неба і назад — моя любов, Я дякую Богу за тебе знов і знов. Лєночка — промінь, що світло приніс, Кірюша — серце, що вдвічі зрослось. Наш дім ми будували власними руками, Вкладаючи мрії між стінами й снами. Коли темрява тихо прийшла у життя, І страх торкнувся мого імені й дня — Ти став моєю силою, став моїм світлом, Ти не пішов… ти просто був. Постійно. Двадцять три роки — і знову люблю, Щодня тебе серцем наново беру. З річницею, Тьома, мій дім, моя суть, З тобою я знаю — усе подолáю, пройду. До неба і назад — моя любов, Я дякую Богу за тебе знов і знов. Я хочу з тобою до сивих років, Нести тепло, вірність і світло без слів. Дочекатись онуків, їх щирих долонь, І знати — любов наша витримала все. Будь поруч зі мною у кожну хвилину, У тиші, у радості, в спокої й зливах. Мій чоловік, моя доля, мій шлях — Я кохаю тебе… до неба і назад