N.le valerchik пп

Ми сиділи за однією партою колись, В одному класі — дитячі світанки. Ти дивився тихо, я — теж без слів, Але серце вже знало ці знаки. Ми були одногодки — діти року Тигра, Сильні духом, з характером в крові. Та життя розвело нас різними вітрами, Щоб звести знову — вже в справжній любові. І коли було важко, коли світ хитався, Ти був поруч — без гучних слів. Я тоді зрозуміла: Це не випадковість. Це — мій дім. Сонечко, коханий мій, Олексію, Ти — моя опора і мій спокій. З тобою навіть буря стихає, Бо я знаю — зі мною ти. Ми кохаємо, як вперше, Тільки глибше, тільки міцніше. Рік у шлюбі — лише початок Нашої вічності удвох. Ми одружились, коли знали ціну словам, Коли не грають у почуття — а живуть. У п’ятдесят серце не менше палає, Бо справжнє кохання — воно не минає. Ти спокійний там, де я — як вогонь, Ти — мій берег, мій тихий причал. Коли я нервова, різка, втомлена — Ти знаєш, як зробити, щоб світ не лякав. Ти ніколи не докоряв, Не ламав, не засуджував вибір. Ти просто був — І цього завжди Було досить. Сонечко, коханий мій, Олексію, Ти — найкраще, що сталось зі мною. Друг і чоловік, і захист, І любов, і тепло, і спокій. Ти був поруч у моїх днях непростих, А тепер — опора у кожному з наших. Я дивлюсь на тебе і знаю: Моє серце — в надійних руках. З перших днів — ніби знали вічність, Ніби доля чекала свій час. Ми багато пройшли разом, Та любов не згасла — зросла. Дякую, що ти поруч у потрібні миті, Що підтримуєш, віриш і бережеш. Я вірю: з кожним днем наше кохання Ставатиме тільки сильнішим. Бо ти — мій коханий. Мій чоловік. Моє сонечко. І кращих стосунків, ніж наші, У цьому житті просто не існує.